неділя, 29 листопада 2015 р.

Пам'ять голоду, пам'ять серця.

 
 
 
 
 
 
 
 
В бібліотеці було проведено годину-реквієм "Пам'ять про голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога всім сущим на Землі"


неділя, 15 листопада 2015 р.

Ми краплинки Твої, Боже.

 


(Уроки катихизму в бібліотеці.)
 

"Знай же, дитино, щоб успішно переплисти життєву ріку, потрібно двоє
весел, які б рівномірно провадили нас вперед до мети. Одно весло - це праця, а друге- це наша молитва. Коли не буде поміж ними рівноваги, коли успіх одного захочемо побільшити коштом другого, то мети ніколи не досягнемо..."







Переглядаємо мультфільи "Десять заповідей Божих"
 


Сьогодні ми отримали в дарунок від о.Романа маленьку біблію "Бог говорить до своїх дітей"

 
Урок катихизму.
 
 
 
 


середа, 28 жовтня 2015 р.

Світова знаменитість з Велдіжа.



                                                                 З блаженної когорти Василів
                                                                  Із древнього, натрудженого роду.
                                                                 Як Господа святого нагороду,
                                                                 Підносив аж до сонця він свій спів.
                                                                                               Василь Олійник.


  Благодатна бойківська земля народила багатьох знаних людей. 125 років тому вона явила світові великого співака, чий лірико-драматичний тенор зворушував серця мільйонів шанувальників опери. Василь Тисяк співав десятьма мовами, виступав у всіх найкращих оперних театрах світу: Львів, Варшава, Прага, Відень, Мілан, Париж… Своїм оксамитовим голосом співак чарував людей на сценах Німеччини, Франції, Іспанії, Канади, Америки… Зіграв 14 головних ролей у понад 50 відомих світових операх.

А все почалося з того, що Василь Тисяк з дитинства полюбив українську пісню, до цієї любові додався й Богом даний непересічний голос. Народився Василь Тисяк 27 жовтня 1900 р. в сім’ї гайового державних лісів. У бідній родині Тисяків було багато дітей, але батько, незважаючи на нестатки, віддав Василя учитися до Долинської гімназії. По закінченні гімназії міг вступати до вищої школи. Але у Європі спалахнула Перша світова війна. У 1917 році Василь Тисяк подався добровольцем до легіону Українських Січових Стрільців, відтак продовжував нелегку долю бійця в Українській Галицькій Армії. Після війни хорунжий Тисяк переїхав до Праги і вивчав в університеті право. Водночас вчився у класі вокалу в музичному відділі Українського педагогічного інституту. Після одержання диплому співака концертував у Празі, про нього заговорили як про обдарованого митця.   Його запрошують виступати в інші міста країни, потім в Ужгородський Український музично-драматичний театр, де набуває досвіду, працює над голосом. У Галичину повернувся у 1928 р. уже відомим співаком. Мати такого тенора, як він, не проти був жоден театр. Дирекція Варшавського оперного театру, запрошуючи Тисяка на роботу, виділила для нього стипендію на продовження навчання вокалу у відомого професора Т. Лєліви. Після дворічного навчання галичанин стає солістом Львівської опери. Але прагнення вдосконалювати виконавську майстерність кличе В. Тисяка у 1930 р. в Італію, у центр світового вокалу місто Мілан. Уперто і натхненно відточував своє бельканто у відомого професора Є. Гарбіні, довівши його до чарівності. І це підтверджує нелегка перемога у міжнародному конкурсі оперних співаків у Відні 1932 р., де здобув диплом лауреата. І знову сцена у Варшавській опері, демонстрація високих досягнень у виконанні провідних партій в різних операх. На сцені Варшавської опери доля звела Василя Тисяка із співачкою Роженою (Розалією) Антонович. «Євгеній Онєгін», «Аїда», «Кармен», «Мадам Батерфляй», «Бал-маскарад», «Продана наречена», «Запорожець за Дунаєм»… Опера за оперою, сцена за сценою… Подружжя Тисяків підкоряло мистецький світ.
Під час другої світової війни В. Тисяк виступав у Львівському оперному театрі, де мав великий успіх, а найбільше – за виконання партії Фауста, яка була провідною у його оперній діяльності. 1944 року співак разом із сім’єю емігрував спочатку до Чехії, а звідти виїхав до Парижа, де співав в Українському хорі, гастролюючи територією Франції. Саме там під час одного з концертів на нього звернув увагу імпресаріо Паризької опери й запросив до театру. І знову – велика сцена, і знову – неабиякі успіхи. Це був третій і, на жаль, останній період оперної кар’єри співака, який тривав п’ять років і вмістив у собі не тільки виступи в Парижі, а й концерти в Іспанії, Бельгії й Алжирі. Так могло би продовжуватися й далі, однак Василем Тисяком зацікавилися резиденти Москви та запропонували повернутися в Україну. Мистець відповів на те відмовою. Він добре знав, що діється на рідних теренах і був поінформований, як жорстоко придушувала нова влада прагнення галичан до волі й до відновлення власної Української держави.
Василь Тисяк вирішив емігрувати за океан. За сприяння української діаспори 1949 року співак переїхав до Канади й оселився в Торонто. Українська громада міста гостинно зустріла співака. Для проживання йому було виділено дві кімнати в будинку «Просвіти». Однак прогодувати сім’ю на невеликі кошти з концертів було нелегко, і через деякий час він зайнявся фермерством.
На жаль, у Торонто в той час не було оперного театру, де би В. Тисяк міг проявити себе повною мірою, а тому задовольнявся переважно концертними виступами перед українськомовною публікою та співпрацював із капелою бандуристів Григорія Китастого. Остання його участь в опері відбулася 21 березня 1957 року. Це було концертне виконання опери «Купало» А. Вахнянина, де на сцені разом із ним співали Михайло Голинський, Йосип Гошуляк, Віра Левицька й Лідія Склепкович. Диригував маестро Лев Туркевич.
Помер Василь Тисяк від серцевого нападу 5 липня 1967 року. На могильному камені за заповітом співака висічено козацьку шаблю і хрест та напис «Ой, чужино – чужинонько, як у тобі студенонько».
Давно скінчився земний вік митця, та не зникли його добрі діяння. Його голос повертається із забуття. Так, нещодавно коштами сина співака, відомого в Торонто громадського діяча, активного учасника чоловічого камерного хору й відомого адвоката Олекси Тисяка, було реставровано та випущено у світ СD із записами стрілецьких і українських народних пісень у виконанні Василя Тисяка.
25 жовтня 1995 року в його рідному селі відкрито меморіальну дошку. І в цей день шевченківці почули дивної краси голос, який линув з касети, подарованої сином співака Олексою. Здавалося їм, що Василь Тисяк з ними, що європейський тенор приїхав з концертом у рідне село, за яким так стужилося його зболіле серце. І відгукнулися луною в горах його знамениті стрілецькі пісні «Синя чічка», «Ой, шумить, шумить», «Казала дівчина».
З нагоди ювілею земляка в бібліотеці було проведено чимало заходів: викладка літератури "Європейський тенор з Велдіжа", тематична поличка до 125 річчя з дня народження В.Тисяка "Чародій Синьої чічки", даниною  шани великому землякові була година пам'яті "Світова знаменитість з Велдіжа".

 Література про життя і творчість
1.Олійник В. Європейський тенор з Велдіжа [Текст] : худ.-докум. нарис / Василь Олійник. – Долина, 2000. – 40 с. : іл.
2.Популярний галицький співак // Михальчишин Я. З музикою крізь життя / Ярослав Михальчишин. – Львів, 1992. – С. 86 – 88.
3.Тисяк Василь // Енциклопедія українознавства. – Т. 9. – Львів, 2000. – С. 3210.
4.Тисяк Василь // Ярич І. 1000-ліття в обличчях / Іван Ярич. – Івано-Франківськ, 2003. – С. 237 – 238.
5.Васильович В. Європейський тенор знову лунав у Шевченковому / В. Васильович // Свіча. – 2000. – 8 листоп.
 6.Олійник В. Голос любові і туги / Василь Олійник // Перевал. – 2003. – № 3/4. – С. 33 – 43.
7.Олійник В. Європейський тенор з Велдіжа / Василь Олійник // Галичина. – 1996. – 18 трав. – С. 7.
 8.Олійник В. Європейський тенор з Велдіжа / Василь Олійник // Свіча. – 1996. – 24 січ.
9.Ровенчак О. Європейський тенор з Велдіжа / Оксана Ровенчак // Галичина. – 2000. – 15 листоп. – С. 7.
10.Ровенчак О. Канадський оперний співак – наш земляк / Оксана Ровенчак // Галичина. – 1995. – 15 листоп.
11.Чудик І. Воскресіння із забуття / Іван Чудик // Свіча. – 1995. – 28 жовт.
Правнучка Світланка брата Ярослава
Знайомимось з великою Людиною
Ознайомлення з матеріалами про життевий і творчий шлях Василя Тисяка, привезеними сином Олексою з Торонт
Під час проведення години пам'яті в бібліотеці до 125 річниці з дня народження Василя Тисяка, для присутніх лунав в оригіналі чарівний голос "європейського тенора"

пʼятниця, 16 жовтня 2015 р.

"Їх душі — горіння і криці"



 

                                               УПА — це битва до загину,

                                              УПА — краса святих звитяг.

                                               І хто поліг за Україну,

                                              Той вічно житиме в серцях.

                                                                             Д. Горішній.








середа, 27 травня 2015 р.

Дослідник Бойківщини








 
Охримович Володимир Юліанович видатний вчений, громадсько-політичний діяч, етнограф, адвокат, журналіст, один із перших, хто звернувся до етнографічних досліджень побуту бойків-верховинців. Народився він 27 травня 1870 р. в селі Велдіжі в родині священика. Як зазначав у своїй біографії, всі предки по батьковій і материнській лініях були священиками.

Навчався у сільській школі в с. Сенечів, де мав парафію його батько. Одинадцятирічним хлопчиком покинув рідний дім та пішов вчитися до Стрийської гімназії.

1888 року В. Охримович став студентом філософського факультету Львівського університету, а згодом перейшов на юридичний факультет.

Ще в студентські роки він заявив про себе публікаціями з етнографії та політології в журналі «Народ». Зацікавився походженням, звичаями, традиціями бойків, матеріали досліджень виклав у наукових роботах «Звідки взялася назва «бойки»?», «Про сільські прозвища», «Про останки первісного комунізму у Бойків-Верховинців в Скільськім і Долинськім судовім повіті».

У 90-х роках Володимир Охримович став ідеологом групи так званих «молодих радикалів», які вперше висунули постулат політичної самостійності України. Він був співробітником журналів «Народ» (1890) і «Житє і Слово» (1895), а з 1902 р. В. Охримович очолив редакцію газети «Діло». Для української журналістики поклав ту історичну заслугу, що завів фонетичний правопис на місці етимологічного: до того часу вживали російську букву ѣ (ять) замість і.

У 1897 р. під час концерту Соломії Крушельницької в Стрию Охримович познайомився з рідною сестрою відомої співачки Оленою, згодом вони одружилися. Родина Охримовичів часто організовувала святкові урочини, народні зібрання, віче. Частими гостями у них були Соломія Крушельницька, Василь Стефаник, Михайло Павлик, Іван Франко. До 1906 року постійно міняв місце проживання і рід занять. Працював адвокатом, видавав газету «Стрийський голос», працював директором кредитного товариства «Дністер».

1907 року повертається до Львова й активно займається громадсько-політичною діяльністю, працює у кредитному товаристві «Дністер». У 1907-1908 – посол до австрійського парламенту, де користувався загальною пошаною як українців, так і польських освічених кіл. У лютому 1915 р. В. Охримовича заарештували як колишнього члена австрійського парламенту і вислали на Сибір. 1916 року в Росії було опубліковано дві статистичні розвідки В. Охримовича, в яких він на фактичному матеріалі довів, що території Галичини і Буковини є українськими. На засланні він пройшов еволюцію свого філософського світогляду. Написав у 1917 році брошуру «Як я навернувся до Бога. Прилюдна сповідь».

1918 року повернувся до Львова. Увійшов до Української національної ради ЗУНР. З 1919 – член-засновник Української Трудової партії, з 1923 р. – її голова.

1921-1925 рр. – професор Львівського таємного українського університету, декан юридичного факультету. За свої наукові заслуги Володимир Охримович був обраний дійсним членом історико-філософської секції НТШ у Львові, деякий час керував статистичною комісією. Також він був членом-кореспондентом Петербурзької АН. У 1925-1926 роках його обрали членом керівних органів Центрального Українського Національно-Демократичного об’єднання. Як член НТШ продовжував займатися науковою діяльністю.

Ім’я В. Охримовича стоїть поруч з іменами І. Франка, В. Гнатюка, В. Шухевича. Саме Іван Франко сприяв науковим публікаціям Охримовича, високо цінив його праці, згадував у листах до М. Драгоманова та посилався на них у своїх публікаціях.

В. Охримович помер 6 листопада 1931 р. у Львові, де й похований на Личаківському кладовищі.




Викладка друкованих матеріалів про життя і діяльність Володимира Охримовича.





Ознайомлення з видатним односельчанином













Література


Охримович В.Про останки первісного комунізму у Бойків-Верховинців в Скільскім і Долинськім судовім повіті : [ксерокопія] /Володимир Охримович // Записки Наукового товариства імени Шевченка. – Львів, 1899. – Т. ХХХІ. – С. 1–15.

Охримович В.Знадоби для пізнання народніх звичайів та поглядів правних : [ксерокопія] / Володимир Охримович // Записки Науковоготовариства імени Шевченка. – Львів, 1899. – Т. ХХХІ. – С. 296–307; С.387–401.


четвер, 14 травня 2015 р.

Мати — вічна й неповторна, як світ.



Мати. Мама. Матуся. Скільки спогадів і тепла таїть це магічне слово. Воно про найближчу, найдобрішу, найкрасивішу і наймилішу людину у світі. Її очі супроводжують дітей у далеких життєвих мандрах, материнська ласка гріє нас все життя аж до старості. Її створив Бог на цій грішній землі для краси і щастя, щоб вона дарувала життя і була продовжувачем роду людського.

...То дай Вам, Боже, діждатись ще тієї пори, коли чисте синє небо зігріє Ваші страждальні душі і теплом своїм зменшить болі Ваших сердець, а перед Вашим поглядом зацвітуть сади, заколосяться ниви добірним зерном і в чистому мирному небі розіллється нескінченне соло неперевершеного степового співця – жайворонка.


 
Хай наші друзі крилаті – лелеки дарують Вам правнучат. Онучат, і діточок – оцих домашніх соловейків, щоб своїм безгрішним і чистим щебетом звеселяли Ваші змордовані душі та множили надію на краще завтра нашої долі; помагай Вам, Боже, поставити їх твердо на ноги і засіяти їхні душі зерном Правди і Науки. Нехай весняне свято розморозить нас, об’єднає і згуртує! Щастя, здоров’я всім Вам дорогі Матері.

                             Святкуємо в церкві і на сцені.