Охримович Володимир Юліанович – видатний вчений, громадсько-політичний
діяч, етнограф, адвокат, журналіст, один із перших, хто звернувся до етнографічних досліджень побуту бойків-верховинців. Народився він 27 травня 1870 р. в селі Велдіжі в
родині священика. Як зазначав у своїй
біографії, всі предки по батьковій і материнській лініях були
священиками.
Навчався у
сільській школі в с. Сенечів, де мав парафію його батько. Одинадцятирічним
хлопчиком покинув рідний дім та пішов вчитися до Стрийської гімназії.
1888 року В. Охримович став студентом філософського факультету Львівського університету, а згодом перейшов на юридичний факультет.
Ще в студентські роки він заявив про себе публікаціями з етнографії та політології в
журналі «Народ». Зацікавився походженням, звичаями, традиціями бойків, матеріали досліджень виклав у
наукових роботах «Звідки взялася назва «бойки»?», «Про сільські
прозвища», «Про останки первісного комунізму у Бойків-Верховинців в Скільськім і
Долинськім судовім повіті».
У 90-х роках
Володимир Охримович став ідеологом групи так званих
«молодих радикалів», які вперше висунули постулат політичної
самостійності України. Він був співробітником журналів «Народ» (1890)
і «Житє і Слово» (1895), а з 1902 р.
В. Охримович очолив редакцію газети
«Діло». Для української журналістики поклав ту історичну заслугу, що завів
фонетичний правопис на місці етимологічного:
до того часу вживали російську букву ѣ (ять) замість і.
У 1897 р. під
час концерту Соломії Крушельницької в Стрию Охримович
познайомився з рідною сестрою відомої співачки Оленою, згодом вони одружилися. Родина Охримовичів часто
організовувала святкові урочини, народні зібрання, віче. Частими гостями
у них були Соломія Крушельницька, Василь Стефаник, Михайло Павлик, Іван Франко.
До 1906 року постійно міняв місце проживання і рід занять. Працював адвокатом,
видавав газету «Стрийський голос», працював директором кредитного товариства
«Дністер».
1907 року повертається до Львова й активно займається громадсько-політичною діяльністю, працює у
кредитному товаристві «Дністер». У 1907-1908
– посол до австрійського парламенту, де користувався загальною
пошаною як українців, так і польських освічених кіл. У лютому 1915 р. В. Охримовича
заарештували як колишнього члена австрійського
парламенту і вислали на Сибір.
1916 року в Росії було опубліковано дві статистичні розвідки В. Охримовича,
в яких він на фактичному матеріалі довів, що території Галичини і Буковини є українськими. На засланні він пройшов еволюцію свого
філософського світогляду. Написав у 1917 році брошуру «Як я навернувся
до Бога. Прилюдна сповідь».
1918 року
повернувся до Львова. Увійшов до Української національної ради ЗУНР. З
1919 – член-засновник Української Трудової партії, з
1923 р. – її голова.
1921-1925 рр. – професор Львівського таємного українського університету, декан
юридичного факультету. За свої наукові заслуги Володимир Охримович був
обраний дійсним членом історико-філософської
секції НТШ у Львові, деякий час керував статистичною комісією. Також він був членом-кореспондентом
Петербурзької АН. У 1925-1926 роках
його обрали членом керівних органів Центрального Українського Національно-Демократичного об’єднання. Як член НТШ
продовжував займатися науковою діяльністю.
Ім’я В. Охримовича стоїть поруч з іменами І. Франка, В. Гнатюка, В. Шухевича. Саме Іван
Франко сприяв науковим публікаціям Охримовича,
високо цінив його праці, згадував у листах до М. Драгоманова та
посилався на них у своїх публікаціях.
В. Охримович помер 6 листопада 1931 р. у Львові, де й
похований на Личаківському кладовищі.
Ознайомлення з видатним односельчанином
Література
Охримович В.Про останки первісного комунізму у Бойків-Верховинців в Скільскім і Долинськім судовім повіті : [ксерокопія] /Володимир Охримович // Записки Наукового товариства імени Шевченка. – Львів, 1899. – Т. ХХХІ. – С. 1–15.
Охримович В.Знадоби для пізнання народніх звичайів та поглядів правних : [ксерокопія] / Володимир Охримович // Записки Науковоготовариства імени Шевченка. – Львів, 1899. – Т. ХХХІ. – С. 296–307; С.387–401.