Дослідник Бойківщини

 

Охримович Володимир Юліанович – видатний вчений, громадсько-політичний діяч, етнограф, адвокат, журналіст, один із перших, хто звернувся до етнографічних досліджень побуту бойків-верховинців. Народився він 27 травня 1870 р. в селі Велдіжі в родині священика. Як зазначав у своїй біографії, всі предки по батьковій і материнській лініях були священиками.

Навчався у сільській школі в с. Сенечів, де мав парафію його батько. Одинадцятирічним хлопчиком покинув рідний дім та пішов вчитися до Стрийської гімназії.

1888 року В. Охримович став студентом філософського факультету Львівського університету, а згодом перейшов на юридичний факультет.

Ще в студентські роки він заявив про себе публікаціями з етнографії та політології в журналі «Народ». Зацікавився походженням, звичаями, традиціями бойків, матеріали досліджень виклав у наукових роботах «Звідки взялася назва «бойки»?», «Про сільські прозвища», «Про останки первісного комунізму у Бойків-Верховинців в Скільськім і Долинськім судовім повіті».

У 90-х роках Володимир Охримович став ідеологом групи так званих «молодих радикалів», які вперше висунули постулат політичної самостійності України. Він був співробітником журналів «Народ» (1890) і «Житє і Слово» (1895), а з 1902 р. В. Охримович очолив редакцію газети «Діло». Для української журналістики поклав ту історичну заслугу, що завів фонетичний правопис на місці етимологічного: до того часу вживали російську букву ѣ (ять) замість і.

У 1897 р. під час концерту Соломії Крушельницької в Стрию Охримович познайомився з рідною сестрою відомої співачки Оленою, згодом вони одружилися. Родина Охримовичів часто організовувала святкові урочини, народні зібрання, віче. Частими гостями у них були Соломія Крушельницька, Василь Стефаник, Михайло Павлик, Іван Франко. До 1906 року постійно міняв місце проживання і рід занять. Працював адвокатом, видавав газету «Стрийський голос», працював директором кредитного товариства «Дністер».

1907 року повертається до Львова й активно займається громадсько-політичною діяльністю, працює у кредитному товаристві «Дністер». У 1907-1908 – посол до австрійського парламенту, де користувався загальною пошаною як українців, так і польських освічених кіл. У лютому 1915 р. В. Охримовича заарештували як колишнього члена австрійського парламенту і вислали на Сибір. 1916 року в Росії було опубліковано дві статистичні розвідки В. Охримовича, в яких він на фактичному матеріалі довів, що території Галичини і Буковини є українськими. На засланні він пройшов еволюцію свого філософського світогляду. Написав у 1917 році брошуру «Як я навернувся до Бога. Прилюдна сповідь».

1918 року повернувся до Львова. Увійшов до Української національної ради ЗУНР. З 1919 – член-засновник Української Трудової партії, з 1923 р. – її голова.

1921-1925 рр. – професор Львівського таємного українського університету, декан юридичного факультету. За свої наукові заслуги Володимир Охримович був обраний дійсним членом історико-філософської секції НТШ у Львові, деякий час керував статистичною комісією. Також він був членом-кореспондентом Петербурзької АН. У 1925-1926 роках його обрали членом керівних органів Центрального Українського Національно-Демократичного об’єднання. Як член НТШ продовжував займатися науковою діяльністю.

Ім’я В. Охримовича стоїть поруч з іменами І. Франка, В. Гнатюка, В. Шухевича. Саме Іван Франко сприяв науковим публікаціям Охримовича, високо цінив його праці, згадував у листах до М. Драгоманова та посилався на них у своїх публікаціях.

В. Охримович помер 6 листопада 1931 р. у Львові, де й похований на Личаківському кладовищі.

Викладка друкованих матеріалів про життя і діяльність Володимира Охримовича.

Ознайомлення з видатним односельчанином

Література

Охримович В.Про останки первісного комунізму у Бойків-Верховинців в Скільскім і Долинськім судовім повіті : [ксерокопія] /Володимир Охримович // Записки Наукового товариства імени Шевченка. – Львів, 1899. – Т. ХХХІ. – С. 1–15.

Охримович В.Знадоби для пізнання народніх звичайів та поглядів правних : [ксерокопія] / Володимир Охримович // Записки Науковоготовариства імени Шевченка. – Львів, 1899. – Т. ХХХІ. – С. 296–307; С.387–401.